Сторінка психолога

Шановні батьки!  Якщо у Вас виникла потреба поспілкуватися з психологом, але Ви не маєте часу, можливостей чи бажання спілкуватися віч-на-віч, можете написати своє питання на електронну пошту психолога. Конфіденційність гарантується.  Відповідь буде напротязі тижня.     psycholog43@meta.ua
!!!!!! Обов'язково до перегляду батькам, які хочуть, щоб їхні діти виросли щасливими і успішними! Фільм "Планета мавп. Куди зникають розумні діти?"     https://www.youtube.com/watch?v=6n2p_nrpKgc
 

Рекомендовані книги для прочитання батькам:

1. Гіппенрейтер Ю.Б. "Спілкуватися з дитиною. Як?"

2.Гіппенрейтер Ю.Б."Продовжуємо спілкуватися з дитиною.Як?"

2.Гері Чепмен, Рос Кемпбел "П’ять мов любови до дітей"

 

Зміст

Особливості психічного розвитку у дітей 3-7 років (дошкільний вік)
Адаптація дитини до умов ДНЗ
10 заповідей виховання дитини
Активність і гіперактивність

Як сформувати в дитини адекватну самооцінку
Способи релаксації для дітей дошкільного віку
Фрази, які не можна говорити дитині
Дрібна моторика пальців рук
Комплекс вправ для розвитку моторики руки
Як навчити дитину цивілізовано виражати гнів
Як заспокоїти дитину, яка плаче

 

Особливості психічного розвитку у дітей 3-7 років (дошкільний вік).

Переддошкільний вік (від 3 до 6-7 років) має свої анатомофізіологічні особливості розвитку, особливості психіки і пізнавальної діяльності, особистісного формування дитини.

Анатомо-фізіологічні особливості. Високий темп фізичного розвитку, що був характерним для перших двох років життя малюка, на третьому році дещо уповільнюється. У середньому за рік маса тіла збільшується на 2 кг, а зріст — на 7—8 см. Саме з цього віку починається помітне накопичення м'язової сили, збільшується витримка, зростає рухливість. Кісткова система зберігає ще в окремих місцях хрящову будову (кисті рук, гомілки, деякі частини хребта). Тому необхідно постійно стежити за поставою, положенням тіла дитини під час сидіння, сну тощо. Нервова система ще дуже вразлива і вимагає дбайливого ставлення до неї з боку дорослих.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. У переддошкільному віці вдосконалюються сенсорні можливості дітей. Вони можуть добирати за зразком основні геометричні фігури з різного матеріалу, предмети основних кольорів та називати ці кольори. Протягом переддошкільного віку дитина навчається розрізняти всі спектральні кольори.

Інтенсивно розвивається зорова, тактильна і кінестетична чутливість, координуються дії рук та очей. Швидко розвивається фонематичний і музикальний слух, здатність розрізняти різні шуми, голоси людей, звуки й тони музики.

Має свої вікові особливості й пам'ять. Оскільки довільні процеси не досить розвинені, дитина ще не вміє цілеспрямовано запам'ятовувати, тому основним ще є мимовільне запам'ятовування та згадування. Переважає наочно-образна і рухова пам'ять. Діти цього віку можуть відтворити у середньому не більше 4 предметів (їх відображень) з 10—15. Ця обмеженість виявляється і в запам'ятовуванні окремих слів у середньому не більше 2 слів з 10.

Як і молодші діти, дошкільники найлегше запам'ятовують те, що справило на них сильне враження. «Пам'ять дитини — це її інтерес», — твердять психологи. Тому впродовж усього дошкільного дитинства дуже важливо зробити для дітей цікавим те, що вони повинні запам'ятати: слова, образи, предмети. Водночас вихователі, батьки повинні подбати, щоб пам'ять дітей збагачувалась знаннями, конче потрібними для їх подальшої діяльності.

Дітям властиве активне дійове мислення. Їм легше що-небудь зробити, аніж розповісти про зроблене, оскільки в них ще не розвинуте словесне мислення, вони не вміють уявно вирішувати завдання. Звідси розходження між тим, що дитина робить, і тим, як вона пояснює свої дії. Тому дітей слід спрямовувати на вирішення маленьких, але конкретних завдань: спочатку навчити їх розуміти питання, а потім — відповідати на нього, тобто мислити. Для розвитку словесного мислення використовують дидактичні ігри, бесіди, інші мовні завдання. І чим старшою стає дитина, тим більше вона вдається до наочно-образного, а потім і логічного мислення.

Характерні особливості у цей період має увага: підвищується стійкість мимовільної уваги, збільшується її обсяг. Стійкість уваги — це проміжок часу, протягом якого дитина може зосереджуватися на певній діяльності. Якщо у трирічному віці вона триває у середньому 25—27 хв., то в переддошкільному — упродовж 50 хв. Діти можуть безперервно гратися. В інших видах діяльності дитина ще не здатна довго зосереджувати увагу.

Слово дорослого є засобом формування перших виявів довільної уваги. Процес її починається від мовних вказівок, котрі сигналізують, що можна робити, а що — ні, на що обов'язково слід звернути увагу. Правильне формулювання завдань, їх мотивація, вироблення певних умінь, необхідних для певної діяльності, розвивають увагу. Тривалість та обсяг уваги у різних дітей не однакові й залежать від способів роботи з ними, виховних прийомів.

Не досить стійкими у дітей є образи уяви, що виникають у процесі гри або інших видів діяльності, хоч вони бувають надзвичайно яскравими. Жвавість уяви дітей виявляється в тому, як вони перевтілюються, про що свідчать їх переживання при сприйманні казок, малюнків, вистав. Дорослі повинні бути уважними до вибору книжок для читання, розповідей дітям, обережними у розмовах у їх присутності. Не слід викликати у них почуття страху нагадуванням про можливі небезпеки — це породжує полохливість, острах самотності, темряви, незнайомих людей.

У переддошкільному віці досягає свого розвитку мовлення дитини. У неї загострюється інтерес до мови оточуючих людей. Швидко поповнюється активний словник (1500—2000 слів). Значно змінюються пасивне й активні мовлення, яке на п'ятому році наближається до мовлення дошкільника. Відбувається подальше освоєння — граматичної будови мови. Діти вживають багатослівні складні речення. Мова стає основним засобом спілкування з дорослими і однолітками.

Формування особистості. Відбуваються значні зміни у спілкуванні дитини з дорослими та однолітками, ігровій діяльності. Висока чутливість до емоційного спілкування зберігається, але здебільшого під час спільних предметних чи ігрових дій з дорослими. Дітям уже не достатньо однієї доброзичливої уваги — їм потрібно, щоб дорослі брали участь в їхніх діях. У практичній взаємодії діти, наслідуючи дорослих, засвоюють предметні дії, досягаючи завдяки цьому певного рівня розвитку навичок предметної діяльності.

Саме на цьому етапі в основному формується потреба дитини у спілкуванні з однолітками. Якщо раніше одноліток сприймався як об'єкт навколишньої дійсності, то тепер дитина ставиться до нього як до рівного собі суб'єкта.

Ігрова діяльність різноманітніша й змістовніша. Зміст сюжетної рольової гри розкривається завдяки виконанню дитиною взятої на себе ролі й дотриманню правил гри. Роль набуває організуючого значення, а дії стають узагальненими. Крім того, діти вже не просто відтворюють окремі дії, а об'єднують і підпорядковують їх. Виникає колективна гра.

Великого значення набувають творчі ігри, де діти беруть на себе певні ролі і підпорядковують їм свої вчинки.

У цих іграх виявляється інтерес до світу дорослих, які для них є взірцем поведінки. Спільні ігри дітей починають переважати над індивідуальними та іграми поруч, проте достатньої узгодженості між учасниками ще немає і тривалість гри невелика. У процесі ігрової діяльності відбувається й особистісний розвиток переддошкільника.

Характерною особливістю дітей цього віку є значне емоційне збудження, нестриманість і недостатня стійкість емоцій, які швидко виникають і швидко минають, змінюються на протилежні. Потрібен особливий такт, який не допускав би грубого втручання в діяльність дитини, бо це може викликати сильні афективні реакції. Чим менша дитина, тим більше слід уникати впливу на неї сильних подразників. Водночас потрібно поступово виховувати і гальмівні процеси, які складають основу уміння стримувати себе, свої почуття.

Основні життєві потреби дитини цього віку — любов, доброта, увага дорослих, ігри та спілкування з однолітками, яскраві переживання. Але необхідно пам'ятати, що нервова система дитини настільки не сформована, що навіть маленький колектив є для неї сильним подразником і дуже втомлює.

Попри зростаючу самостійність дітей, роль дорослих в їхньому житті ще дуже велика. Основні потреби у спілкуванні з дорослими починають переходити із практичної сфери (спільного виконання дій) у пізнавальну: дорослі стають джерелом різноманітних знань про навколишнє середовище. Діти виявляють підвищену чутливість до тону розмови, настрою співбесідника, ставлення до себе оточуючих. Вони також дуже чутливі до емоційного стану ровесників, легко переймаються їхніми почуттями. У цьому віці дуже важливо приділяти увагу вихованню гуманних почуттів та уявлень про доброту, чуйність, взаємодопомогу, дружелюбність.
Дошкільний вік

Дошкільний вік (від п'яти до шести—семи років) — останній віковий період дошкільного дитинства.

Анатомо-фізіологічні особливості. На п'ятому році характерний для переддошкільників швидкий ріст організму дещо уповільнюється і знову прискорюється наприкінці дошкільного дитинства. Середнє щорічне збільшення зросту дошкільника становить близько 6 см, дівчатка дещо випереджають хлопчиків. Щорічно вага дитини збільшується на 1,5—2 кг, змінюються пропорції тіла, видовжується тулуб і особливо ноги.

Для кісткової системи дитячого організму характерне недостатнє окостеніння, хрящова будова її окремих ланок, значна гнучкість та еластичність хребта. Працездатність м'язів дошкільника значно нижча, а стомлюються вони швидше, ніж у школяра. Загальний розвиток опорно-рухового апарату виявляється у підвищенні координації, вправності й точності рухів.

Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи. Збільшуються розміри серця (до п'яти років у 4 рази порівняно з новонародженою дитиною). Змінюється ритм його роботи (у новонародженої дитини — 120—140 ударів на хвилину, у старшого дошкільника — 70—100). За надмірних фізичних навантажень ритм серцевих скорочень легко порушується, виникає втома серцевого м'яза.

Завдяки загальному фізичному розвитку дошкільників удосконалюється структура і функції мозку, відбуваються прогресивні зміни вищої нервової діяльності, для якої характерною стає особлива жвавість орієнтувальних реакцій. Розвивається умовне гальмування, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль головного мозку на функціонування підкірки, що зумовлює фізіологічну основу цілеспрямованості й організованості поведінки.

Розвиток психіки і пізнавальної діяльності. Функціональні зміни в роботі центральної нервової системи дитини пов'язані з морфологічними змінами в будові головного мозку, збільшенням його ваги, яка наприкінці шостого року досягає 1350 г (90 % маси мозку дорослої людини), розвиваються його функції. Ускладнюється структура аналітико-синтетичної діяльності, розширюється сфера впливу словесних подразників, сигналів на розвиток діяльності дитини, що є передумовою психічного розвитку дитини.

Відбувається помітне підвищення чутливості аналізаторів, їх здатності диференціювати оптичні, акустичні та інші властивості предметів і явищ, продовжує розвиватисякольоровідчування, розрізнення світлових відтінків. Мовний слух дитини розвивається швидше, ніж звуковисотний, який є основою музикальних здібностей.

Прискорено розвиваються кінестетичні відчуття завдяки рухливим іграм, ритмічним і фізкультурним вправам, малюванню, ліпленню, ручній праці. Розвиток їх виявляється у збільшенні точності й вправності рухів, швидкості вироблення рухових навичок.

Сприймання дошкільників розвивається в різних видах діяльності (ігрової, практичної). Поступово воно виокремлюється у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів навколишнього світу, на виконання перших перцептивних (чуттєвих) завдань. Дитина вдається до спеціальних прийомів детального обстеження предмета, сприймання її стає активнішим, цілеспрямованішим, збільшується тривалість розглядання об'єктів.

Дитина вчиться керувати своїм зором, рукою. Більшого значення набувають мисленнєві процеси: упізнаючи предмети, дитина порівнює їх, використовуючи свої знання, хоч при цьому нерідко ще не вміє відділити те, що бачить, від того, що знає про предмет.

Інтенсивно розвивається просторова орієнтація дошкільників та орієнтування в часі.

Пам'ять їх розвивається в осмисленій діяльності, в якій розуміння є основою як мимовільного, так і довільного запам'ятовування. У процесі спілкування з дорослими у дітей все частіше виникає потреба запам'ятати і пригадати, від цього значною мірою залежить результативність їх діяльності. Тому саме в цьому віці починається формування власне мнемічних (мнемоніка — мистецтво запам'ятовування) дій, які мають свої специфічні цілі та способи їх досягнення.

Розширення зв'язків дошкільника з середовищем, виникнення нових їх видів і форм закономірно виявляється в розвитку його уяви. Збагачується репродуктивна уява, здійснюється процес формування довільності уяви. У цьому віці відбувається цілеспрямоване створення образів. Розвивається наочно-дійове мислення, виникають нові його форми. Мислення стає образно-мовним, набуває певної самостійності: поступово відділяється від практичних дій, стає розумовою дією, спрямованою на вирішення пізнавального мислительного завдання. Тому мовлення набуває все більшого значення в його функціонуванні. За допомогою мовлення діти починають мисленно оперувати об'єктами, зіставляти їх, розкривати їх властивості й відношення, виражати цей процес і його результати в судженнях, міркуваннях.

Розвиток мислення у дітей дошкільного віку пов'язаний із позитивними зрушеннями в їх мовленні. Швидко збагачується словник дошкільняти. Спостерігаються значні індивідуальні відмінності в збагаченні словника, зумовлені середовищем, в якому росте дитина, різноманітністю її мовних контактів з дорослими.

У дошкільників виникає внутрішнє мовлення, що стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку словесно-логічного мислення. Розвивається чуття мови, яке допомагає успішніше користуватися мовою, виправляти помилки свого мовлення і помічати такі помилки в інших.

У цей період активно починає формуватись довільна увага. Діти вже можуть виділяти об'єкти, які потрібні в їхній діяльності, і спеціально зосереджуватися на них. Значно зростає стійкість, збільшується обсяг мимовільної та довільної уваги. Але підвищена збуджуваність, невисока працездатність при кисневому голоді різко знижують увагу. Можливість довільної уваги в цьому віці ще надто обмежена, тому необхідно цілеспрямовано працювати над її розвитком.

Дошкільне дитинство здавна називають віком гри. Вважаючи гру основною діяльністю дошкільника, психологи виходять з визнання соціальної обумовленості її розвитку. Гра — особлива форма життя дитини в суспільстві, причому дуже важлива для неї. Вона є діяльністю, в якій діти виконують ролі дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їх життя, працю та взаємини між ними.

Якщо в ранньому дитинстві основним моментом гри є оволодіння предметами і способами дій з ними, то у грі дошкільника головним стає людина, її дії та взаємини з іншими людьми. Гра набуває рольової форми, дитина вчиться гратися. Головне при цьому дотримання правил, обумовлених роллю і сюжетом гри, яка стає спільною, справді колективною. У колективній грі між учасниками виникають реальні стосунки. Дитині не байдуже, з ким гратися. Вона обирає партнера. Коли до гри залучається особисте ставлення, вибір, симпатії, це створює сприятливий ґрунт для підвищення її виховної ролі в житті дитини.

Окрему групу становлять дидактична гра, гра-драматизація, гра-фантазування. Вони не мають властивої дошкільній грі мотивації: у них головне результат, а не процес. Дидактична гра — кілька підготовчих операцій до виконання ігрового завдання. Гра-драматизація відтворює дію, типову для персонажа. У ній важливий не тільки процес зображення, а й якість відтворення. Гра-фантазування — особливий вияв вигадки, де немає дії, правил, завдання. Усі ігри можна вважати перехідними формами до неігрової, продуктивної діяльності, а також до ігор школярів.

Особистісний розвиток. У зв'язку із задоволенням зростаючої потреби дитини в товаристві ровесників розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Діти вибірково ставляться до об'єктів прихильності, а приязнь чи неприязнь до когось втрачає ситуативність і стає постійним почуттям. Фактором розвитку почуттів є оволодіння формами експресії: виразу почуттів за допомогою слів, інтонації, міміки. У процесі спілкування в дітей формуються моральні почуття. Важливе значення у їх становленні мають оцінні відношення. Переживання гордощів виникають внаслідок схвалення дорослими актів поведінки. Урізноманітнюються вияви почуття власної гідності. У дошкільному віці стає важливим не просто вміння, а його якісний вияв, наприклад швидко і вправно одягатися, стрибати високо, далеко. З усвідомленням цінностей діти пишаються трудовими успіхами, професійною майстерністю батьків.

Розвиток почуття сорому, ніяковості пов'язаний із зростанням їх морального досвіду й самосвідомості. У малюка осуд вчинку викликає страх перед покаранням, збентеження і незадоволення собою. У дошкільному віці осуд стає внутрішнім, вчинене неподобство супроводжується зніяковінням, навіть уявлення про негідний вчинок викликає почуття сорому. Деякі діти ніяковіють через невпевненість, занижену самооцінку, надмірну чутливість до критичних зауважень. У них соромливість може стати рисою характеру.

Важливими для формування моральних почуттів дітей є уявлення про позитивні зразки поведінки. Наявність їх дозволяє дитині передбачати емоційні наслідки вчинку, переживати задоволення від схвалення своєї поведінки або невдоволення від негативного її оцінювання. Таке передбачення є вирішальним у формуванні моральної поведінки. Почуття самолюбства, гордощів, власної гідності, сорому стають мотиваційними компонентами моральних якостей особистості.

Воля дитини розвивається як здатність досягати мети, переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди, свідомо регулювати свою поведінку. Мета, яку ставлять перед собою діти, ще не стійка, а задуми — плинні. Різні зовнішні фактори відволікають дітей, стають на заваді в досягненні мети.

Дошкільний вік — період засвоєння прикладу дорослих (норм, правил поведінки), формування механізмів особистісної поведінки, підкорення свого ставлення до речей та людей ідеальним зразкам, засвоєним від дорослих. Зазнає змін спілкування дошкільників з дорослими. Воно набуває нових форм: від зовнішнього контакту дитина переходить до свідомого й добровільного підкорення дорослому. Крім практичного спілкування з дорослими, виникає інтелектуальне співробітництво, що знаходить свій вияв у дитячих запитаннях. Прагнення до активного спілкування з дорослимивиявляється у намаганні прилучити їх до власних переживань, почути думку про свої дії або обговорити чиїсь вчинки. Отже, комунікативна діяльність розгортається на основі пізнавальних та особистісних мотивів і містить елемент ініціативи та самостійності.

Обмеження самостійності, ініціативи породжує вияви впертості, негативізму, вередливості, егоїзму, самолюбства, опір вимогам дорослих навіть тоді, коли ці вимоги не суперечать бажанням і намірам самої дитини. Для дитини опір — вияв власної активності. Він виявляється у різних формах негативізму — нерозумному, безпідставному, демонстративному запереченні вимог дорослих, відмові їх виконувати. Це трапляється при гальмуванні дитячої активності й ініціативи, запровадженні системи заборон або необмеженої свободи, яка породжує свавілля й розбещеність. Дорослі, які розумно організовують своє спілкування з дитиною, стають об'єктом свідомого наслідування, здобувають авторитет.

У дошкільників розвивається й потреба у спілкуванні з ровесниками. Вони входять у товариство ровесників, вчаться зважати на пропозиції товаришів, поступатися своїми бажаннями, допомагати один одному, уболівати за загальні інтереси, відповідати за спільну справу. Це — ознаки становлення дитячого колективу. У дошкільників лідерами стають діти, здатні верховодити в іграх, інших справах. Популярність їх спочатку визначається не тільки справжніми достоїнствами чи внутрішніми перевагами, а й зовнішніми особливостями — привабливий вигляд, охайність тощо. Поступово набувають значення інші якості: уміння працювати, організовувати гру, кмітливість, спритність, доброта.

Самооцінка дітьми вчинків, умінь формується на основі оцінних суджень дорослих.
Самооцінка — судження людини про наявність у неї якостей, характерних для певного еталону, зразка.

Вона постає як вияв самооцінного ставлення до себе людини, як результат аналізу, порівняння, синтезу. Будучи основним структурним елементом самосвідомості особистості, особливу роль відіграє у саморегулюванні поведінки та діяльності. Суттєвою якісною характеристикою самооцінки є ступінь самокритичності. У цьому процесі діти спершу засвоюють і послуговуються оцінною думкою дорослого, потім вона стає власним переконанням. З віком об'єктивність самооцінок зростає. Вони схильні до самоствердження перед дорослими, товаришами, а також перед самими собою, що є серйозною проблемою для батьків і вихователів.

 

             Адаптація дитини до умов ДНЗ

Перед тим як віддавати дитину в дитячий сад треба його підготувати, і бажано почати це робити якомога раніше . Постарайтеся щодня говорити, що в дитячому саду йому буде добре. Ні в якому разі не можна дитину лякати, говорити, що він може з чимось не справитися, що йому там буде не комфортно, тому що не буде поруч мами і все в цьому напрямку. Адже дитина в цьому віці вірить всьому, що кажуть дорослі, і вважає, що якщо старші так говорять, значить, так воно і є.

Зверніть увагу на здоров'я вашого малюка, почніть загартовування, робіть повітряні ванни, вологі обтирання, більше гуляйте на свіжому повітрі, займайтеся фізкультурою, тоді ваша дитина буде менше боліти. Не забудьте за місяць до вступу в дитячий сад зробити всі потрібні щеплення.

Ще однією з головних підготовок є привчання до самостійності. Прийшовши в дитячий сад, дитина повинна вміти сам ходити на горщик, користуватися ложкою і виделкою, пити з кухля, одягатися (вихователі будуть допомагати). І погано якщо батьки не почали вчити цьому заздалегідь, так як потім вашій дитині буде важко засвоїти Всі за короткий проміжок часу. Потім потрібно розподілити домашній режим так, щоб він збігався з розпорядком дня у дитячому садку. Денний сон дуже важливий для дитини. У дитячому саду діти швидко втомлюються від шуму, від надлишку емоцій, сварок, ігор і т.д. і саме тому їм потрібно відпочивати. Якщо ваша дитина вдень не спить, то ви повинні його навчити й цьому. Починайте з звичайного відпочинку, такого як читання книг, невеликий відпочинок, розповідь казки і поступово переходите до більш тривалим пауз, в результаті малюк буде засипати. Приблизно стає зрозумілим, до чого готуватися батькам.

Перед тим, як віддати дитину в дитячий сад, ви повинні познайомитися з педагогами і нянями. Наводити дитини перший час можна на короткий проміжок часу. І трохи можна перебувати разом зі своїм чадом, так йому буде легше адаптуватися.

Деякі мами не хочуть відпускати від себе свою рідну кровинку і починають ридати, йдучи додому. Пожалійте дитини! Йому і так зараз важко, він залишається в малознайомим місці, та ще й з великою кількістю незнайомих йому людей, а тут ще й найрідніша і близька людина весь у сльозах. Покажіть свою впевненість, тоді дитина не буде боятися вихователів, він буде їм довіряти (адже ви ж довіряєте !).

Адаптуватися ваша дитина буде в середньому два місяці. У цей період часу, може початися зниження апетиту, це пов'язано або з незвичною їжею (новий вид їжі і смак), або це стресова реакція. Але не варто через це переживати, якщо дитина починає їсти, хоч трохи з тарілки, значить, адаптація проходить успішно. Що стосується сну, то днем ​​засипати дитина буде складно, а сон буде тривати недовго, і можливо після пробудження ваш малюк буде плакати. Нічний сон в цей час буде теж неспокійним. Після адаптації сон нормалізується. Ще в період адаптації можливо дитина подзабудет те, що вмів раніше (користуватися столовими приборами, зав'язувати шнурки і т.д.), але і це пройде, і навіть напевно навчиться у своїх однолітків чомусь новому.

Не лякайтеся, якщо на другий день дитина сильно плаче. Просто він уже знає, що зараз його приведуть і мама піде. Не потрібно забувати, що діти - це маніпулятори. Вони сподіваються, що якщо сильно плакати, то є ймовірність що мама його забере додому.

Щовечора цікавтеся , як пройшов його день, що нового він побачив, дізнався, чи зробив, тоді йому буде набагато цікавіше, йому захочеться хвалитися новими подвигами, і через деякий час у дитячий сад він буде поспішати. Ось так от, головне провести правильну підготовку дитини до дитячого саду.

Найкраще в дитячому саду адаптуються ті діти, які ростуть в спокійній і дружній родині. Маленькій людині завжди потрібно говорити ласкаві слова і піклуватися про нього, тоді він буде відчувати себе потрібною та захищеною.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка:
  1. Вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття.
  2. На прогулянці дитина сама підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт. Вона не просто віднімає іграшку в іншої дитини, а намагається врегулювати конфлікт словами: “Це моє”.
  3. Дитина здатна кілька годин на день перебувати без мами.
  4. Дитина може розбірливо сказати про свої потреби.
  5. Дитина досить спритна, вміє самостійно їсти і пережовувати, миє руки і вмивається, одягає і скидає з себе основні предмети одягу.

Нові умови можуть стати для дитини надто сильним подразником, скувати її самостійність й ініціативу. Батькам слід говорити про вступ до дитячого садка як про подію радісну і очікувану, демонструючи дитині впевненість і віру в добрий перебіг подій.

 

             10 заповідей виховання дитини

Правил про те, як виховувати дитину, придатних на всі випадки життя, не існує. Усі діти різні. Кожна дитина унікальна, унікальні і наші з нею стосунки. Але є речі, які протипоказані при спілкуванні з будь-якою дитиною без винятку. Мова йде про те, чого батькам робити не можна.
Якщо ми хочемо виховати людину, якій притаманна самодисципліна, нам треба в першу чергу розвивати її самосвідомість, прагнути до того, щоб у дитини сформувався позитивний образ самої себе, і уникати всього, що руйнує цей позитивний образ.
Що гріха таїти, навіть самі терплячі батьки час від часу в "засмучених почуттях" все ж користуються недозволеними заходами, але нерідко до них вдаються просто через незнання.
Давайте запам'ятаємо недозволені у вихованні прийоми так само добре, як ми пам'ятаємо заповідь "Не убий!".

Не принижуй дитину!

Ми іноді запросто можемо сказати дитині: "А краще ти нічого не міг придумати? У тебе взагалі голова на плечах є?" і так далі. Всякий раз, коли ми вимовляємо що-небудь подібне, ми руйнуємо позитивний образ сина чи дочки.

Не погрожуй!

"Якщо ти ще раз зробиш - ти у мене отримаєш!", "Якщо ти ще раз стукнеш братика, я тебе ..." Кожен раз, коли ми так говоримо, ми вчимо дитину боятися і ненавидіти нас. Загрози зовсім марні - вони не покращують поведінки.

Не вимагали обіцянок!

Добре знайоме: дитина завинила, а мама їй каже: "Пообіцяй, що більше ніколи-ніколи так робити не будеш" - і отримує, звичайно, обіцянку. А через півгодини дитина повторює свою витівку. Мама ображена і засмучена: "Ти ж обіцяв!" Вона просто не знає, що обіцянка нічого не означає для маленької дитини. Дитина живе тільки в сьогоденні. Якщо вона чутлива і совісна, то вимагання обіцянок буде розвивати в неї почуття провини, якщо ж дитина не чутлива, це тільки навчить її цинізму: слово - це одне, а справа - зовсім інше.

Уникайте гіперопіки!

Зайва опіка привчає дитину до думки, що сама вона нічого робити не може. Багато батьків недооцінюють можливостей дітей щонебудь робити самостійно. Прийміть як девіз: "Ніколи не роби за дитину те, що вона може зробити сама".

Не вимагай негайної покори!

Уявіть, що чоловік говорить вам: "Олена, кинь все і цю ж хвилину приготуй мені кави". Як вам це сподобається? Точно так само вашій дитині не подобається, коли від неї вимагають, щоб вана негайно залишила своє заняття, краще попередити її заздалегідь: "Хвилин через десять будемо обідати", тоді ми цілком можемо дозволити їй побурчати трохи: "Ой, мам! Я ще пограю ". Сліпе беззастережне підпорядкування характерно для маріонетки, але воно не сприяє формуванню незалежної, самостійної людини.

Не потурай дитині!

Мова про вседозволеність. Діти відразу відчують, що батьки бояться бути твердими, коли вони переступають межі дозволеного, бояться сказати їм "ні". Це вселяє в них впевненість, що всі правила гумові - варто трішки натиснути, і вони розтягнуться. Таке може спрацьовувати в рамках сім'ї, але за її межами дитину чекають гіркі розчарування. Потурати дитині - означає, позбавляти її можливості вирости пристосованою до життя людиною.

Будь послідовним!

У суботу у мами гарний настрій і вона дозволяє синові порушувати всі правила (або якісь з них). У понеділок, коли він робить те ж саме, вона "навалюється на нього, як тонна цегли". Уявіть себе на місці свого чада. Як би ви навчилися водити машину, якби в понеділок вівторок і четвер червоне світло означало "стоп", а в середу і суботу - "можна продовжувати рух"? Дітям необхідна послідовність у вимогах. Вони повинні знати, чого від них чекають. Безладність у дозволах і заборонах цьому не сприяє.

Не вимагай того, що не відповідає віку дитини!

Якщо ви чекаєте від свого дворічного малюка, щоб він слухався, як п'ятирічний, то цим ви провокуєте у нього неприязнь до вас. Ви вимагаєте від нього зрілості поведінки, на яку він ще не здатний - це погано позначається на розвитку його самосвідомості.

Не моралізуй і не говори дуже багато!

Кожного дня тисячі слів осуду вихлюпуються на наших дітей. Якщо всі їх записати на магнітофон і прокрутити мамам, вони будуть вражені. Чого тільки вони не говорять своїм дітям! Загрози, насмішки, бурчання, цілі лекції про мораль ... Під впливом словесного потоку дитина "відключається". Це для неї єдиний спосіб захисту і вона швидко його освоює. А оскільки відключитися повністю вона не може, то відчуває почуття провини, а це розвиває негативну самооцінку. Всі "моралі" зрештою для дитини зводяться до таких схем: "Те, що ти зробив, - це погано. Ти поганий, тому що це зробив. Як ти міг так вчинити після всього хорошого, що мама зробила для тебе?" 

Не лишай дитину права залишатися дитиною!

Уявіть собі, що ви - педагогічний геній і виховали зразкову дитину: тиху, завжди поважаючу дорослих, яка ніколи не бунтує і не виходить з-під контролю, робить все, що дорослі від неї хочуть. У неї немає негативних почуттів до чого-небудь і до кого-небудь, вона совісна і акуратна, ніколи нікого не обманює. Але, може бути, тоді ми маємо справу з маленьким дорослим? Психологи вважають, що "зразкова" дитина - не щаслива дитина. Це дитина під маскою. Вона сховала своє "я" під оболонку, а всередині у неї дуже серйозні емоційні проблеми.
Виховуючи дітей, розвиваючи їх самодисципліну, давайте не забувати, що вони все-таки діти. Давайте залишимо за ними це право!
1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти. Або - як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
2. Не зганяй на дитині свої образи; що посієш, те й зійде.
3. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш: ти дав їй життя - як вона може тебе віддячити? Вона дасть життя іншому: це незворотний закон подяки.
5. Не стався до її проблем звисока.
6. Не принижуй!
7. Не муч себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, муч, якщо можеш і не робиш.
8. Пам'ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.
9. Умій любити чужу дитину. Не роби чужій дитині те, що не хотів би, щоб інші зробили твоїй.
10. Люби свою дитину будь-якою: неталановитою, дорослою; спілкуючись з нею, радій, бо дитина - це свято, яке поки що з тобою.

Джерело:www.psyportal.info
 

 

               Активність і гіперактивність

 

 
Активність – тобто енергійна діяльність. І це чудово, якщо до цього слова не додається префікс „гіпер”, що в перекладі з грецької означає „перевищення норми”. Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають - і все це майже одночасно.
Отже, це „рухливі живчики”, „вічні двигуни” – якщо це про ваше чадо, то маєте проблему і повною мірою відчуєте глибоку правду старої приказки: "Який же ти хороший, коли спиш!"
Але річ не лише у вас! Такій дитині буде надзвичайно важко у школі: вона просто не може всидіти на стільці, схоплюється з місця, не може дочекатися своєї черги під час занять чи ігор. На запитання відповідає не замислюючись, не дослухавши до кінця, починає виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, теревенить безперестанку, губить і забуває свої речі.
Але ж погодьтеся: спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: "Щось із нею не те!" Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» - суцільними заборонами і покараннями.
А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і "перебором"? Між активністю і гіперактивністю? Перш ніж годувати дитину заспокійливими препаратами, спробуємо розібратися.
Отже, співставте:
Активна дитина
- віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати;
- швидко говорить і ставить нескінченні запитання;
- не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами;
- активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива);
- неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини).
Гіперактивна дитина:
- перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити; навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика;
- теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення;
- її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію;
- не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди поводиться однаково активно;
- дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо.
Причини гіперактивності
Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає у тому, що гіперактивність – це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо. АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити.
ПАМ’ЯТАЙТЕ:
Малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що він такий «неправильний».
До того ж, в деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги.
Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем). Якщо причина у садочку чи школі – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ вашої дитини, станете з нею близькими – а за це ніяка ціна не є надто високою.
Гіперактивна дитина: що робити
Почніть із себе
Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте!
«Ні» слову «ні»
Треба уникати крайнощів – надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму, оскільки у гіперактивних дітей – понижена реакція на шум, зорові образи, негатив, тож заборони для них – пустий звук.
Заборони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані, а ще дитина має чітко знати, яке покарання її чекає при порушенні. Не слід забороняти в категоричній формі (не вживайте слів „не можна”, „припини”, „ні”). Замість наказів – прохання (але не підлещуйтесь). Досягайте згоди і взаєморозуміння, пояснюйте, чому „не можна”, якщо не вдається – переключіть увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонуйте іншу можливу в цей момент діяльність чи розвагу; поставте несподіване запитання, не пов’язане с даною ситуацією; відреагуйте несподіваним для дитини чином (пожартуйте, повторіть дії дитини тощо); сфотографуйте дитину або підведіть її до дзеркала в ту хвилину, коли вона вередує; лишить дитину в кімнаті саму (якщо це безпечно). Якщо відволікти не вдається – запропонуйте альтернативний варіант (наприклад, дитина рве шпалери – дайте їй купу газет: „Хочеш рвати – рви, газет тобі надовго вистачить”).
Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання.
Не наполягати щоразу, щоб дитина вибачилася. У багатьох випадках, коли дитина заспокоїться, варто зробити вигляд, що нічого не сталося.
Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати – робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання – суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо.
Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам!
Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала – НЕДОПУСТИМА! Дитину треба хвалити завжди, коли їй вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов’язана з концентрацією уваги (розмальовування, читання, прибирання тощо). Тут буде не зайвий маленький подарунок чи привілей, дозвіл трохи довше погуляти, цукерка тощо, але пильнуйте, щоб система заохочень не перетворилась на систему оплати. Завжди відзначайте успіхи – це зміцнює впевненість дитини у своїх силах.
Емоційний і фізичний контакт
Для гіперактивних дітей це дуже важливо. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язова напруга почнуть спадати.
Розпорядок дня
- Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще – виставити будильник чи таймер.
Доручення і обов’язки
Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов’язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка. Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове – поясніть і покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає – „відключиться”).
Контроль над собою
Навчіть дитину керувати своїми емоціями – цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися – бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця – бий по землі, по каменю. Ось тобі камінь – спробуй влучити у той стовп»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.
Уникайте емоційної перевтоми
Стежте, щоб дитина не засиджувалася перед телевізором чи комп’ютером – надмірна кількість вражень призводить до надмірого збудження, втраті самоконтролю. На неї шкідливо діють місця з натовпами людей (магазини, базари). Не ходіть з нею часто в гості. Бажано, щоб вона бавилася з однією дитиною, причому спокійною, флегматичною (чим більше дітей у грі – тим вище перезбудження). Не кваптесь віддавати дитину в дитячий садок.
Фізична активність
Прогулянки, фізичні вправи, біг – дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М’яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу – нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити.
Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).
Харчування
Гіперактивна дитина має отримувати достатньо вітамінів, мікроелементів, якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, побільше – вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Обов’язкове правило – якщо дитина не хоче їсти – не примушуйте її!
Власний куточок
Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати.
ПАМ’ЯТАЙТЕ: загальна рухова активність з роками зменшується, а у деяких дітей зникає зовсім. Важливо, щоб дитина до цього часу не набула негативізму і комплексів, які зіпсують їй життя (і вам також!) у підлітковому віці. ЛЮБІТЬ ДИТИНУ, допомагайте їй стати успішною. Все у ваших руках!
Журнал "Ангеляткова наука", грудень 2008 р.

Як сформувати в дитини адекватну самооцінку
1.Нехай дитина бере участь у домашніх справах, виконуючи посильні доручення. Це допоможе їй відчути свою потрібність, важливість і значимість в сім’ї, забезпечить внутрішнє налаштування на сприйняття сім’ї цілісності.
2.Заохочуйте, але не перегинайте палку. Недохвалите — дитині буде важче розрізняти гарне і погане.  Перехвалите— потрапить в залежність від похвал. Заохочувати краще конкретне досягнення або зусилля, уникаючи найвищого ступеня “най”.
3.Забудьте про порівняння Вашої дитини з іншими дітьми. Краще порівнюйте її з самою собою, якою вона була раніше (чемнішою, нечемнішою, менш сумлінною, більш старанною).
4.Навічть дитину поважати і плекати свою неповторність і унікальність (показуючи приклад, що Ви поважаєте і цінуєте її унікальність, свою й інших людей).
5.Надавайте приклад адекватному ставленню до результатів Вашої праці, особливо, якщо у Вас щось не получається чи Ви програли. Дитина найкраще вчиться, копіюючи авторитетних для неї батьків. Вибирайте конструктивну репліку: “Наступного разу треба буде...”, показуючи, що ви вчитеся і робите правильні висновки.
6.Пояснюйте, що іноді у всіх трапляються невдачі. Важливо дати зрозуміти, що помилки дають можливість навчитися.
7. Показуйте дитині, що Ви розумієте її почуття, але визнаючи їх(навіть негативні), можете не розділяти їх і не погоджуйтеся з неприйнятною поведінкою. Розказуйте про свої почуття, які викликає у Вас поведінка Вашої дитини.
8.Найголовніше — безумовна любов до дитини, незважаючи на її поведінку, бо часто негативна поведінка дитини може бути перевіркою Вас, чи будете Ви її любити іншою, не лише чемно, чи ваша любов вибіркова.

 

Способи релаксації для дітей дошкільного віку

Активний спосіб життя, часті стреси в сім'ї і на роботі часто призводять до перенапруження, поганого настрою, і як результат - до депресії. Психологи рекомендують навчитися розслаблятися і користуватися засобами релаксації і медитації для боротьби з "перевантаженнями".

Але що робити, якщо зовсім маленька дитина перенапруг, перезбуджена і складно заспокоюється після активних ігор і спілкування? Як перемогти дитячу гіперзбудливість? Про все це докладніше.

Чомусь прийнято вважати, що методи релаксації і медитації показані тільки дорослим. Насправді ж, це не зовсім так. Та, відверто кажучи, складно пояснити трирічній дитині, що таке медитація. Тому, релаксація дітей дошкільного віку вимагає особливого погляду та підходу. Головне - правильно і вміло цим користуватися.

Нервова система дитини, особливо у віці до трьох років, далека від своєї досконалості. Діти такого віку складно контролюють процеси збудження і гальмування нервової системи. Цим і пояснюється неспокійний сон або проблеми із засипанням після активних ігор. Насамперед, це стосується активних діток. Але, незважаючи на це, існує безліч способів, завдяки яким можна заспокоїти "розгулятися" дитини.

знайома вам така ситуація, коли ваш малюк хоче спати, при цьому тре очі, але продовжує проявляти активність, перекидатися, повзати , таким чином, практично в сонному стані повторюючи свій минулий день? Якщо так, тоді слід "попрацювати" над вашою дитиною. І ця "місія" не повинна лягати на докторів, вихователів або якого-небудь іншого "посередника", робота над дитиною - ваш батьківський обов'язок.

Організація режиму дня

Легкозбудливі дітки найчастіше "страждають" відсутністю режиму сну і неспання. Найчастіше, їх складно вкласти спати згідно з визначеним графіком. Тому, в даній ситуації головне - не прагнення підлаштувати дитини під особливий режим, важливо створити умови певного "ритму дня". Сніданок, обід, вечеря і прогулянки повинні бути в строго певний час доби, яке ідеально підходить для вашої дитини, а не відповідні якомусь стандартному графіку. Період, що передує відпочинку, не повинен бути надмірно активним. Таким чином, звичка відіграє свою важливу роль для дитини: час відпочинку і час неспання підлаштовуються під особливий "ритуал дня", до якого звикає дитя.

Масаж і фізкультура

Про користь масажу та фізкультури, думаю, не варто зайвий раз розповідати - все давно про це знають, але от застосовувати найчастіше або лінуються, або забувають. У ситуації з активною дитиною спорт - важлива ланка виховного процесу. Фізична культура, завдяки активним вправ, виховує особистість, допомагає інтелектуальному розвитку малюка. Маленькі дітки просто потребують чергуванні фізичних вправ з інтелектуальними або в їх гармонійному поєднанні.

Важливу роль відіграє і розслабляючий масаж. Вивчивши техніку такого масажу, можна, впливаючи на певні точки, "керувати" емоційним станом дитини. Важливо те, що з усім цим здатні впоратися ви самі. Для початку просто варто запросити досвідченого масажиста, який покаже і навчить масажному майстерності.

Просто чудодійну силу робить масаж стопочек: ніжно помасажуйте стопи малюка, легенько поразмінайте їх, "порісуйте вісімка". Головне - підібрати потрібний момент, коли ваша дитина просто буде лежати, а не тікати в пошуках нового для себе заняття.

Ароматерапія

Сила запахів величезна! Одні запахи надихають, інші, навпаки, пригнічують і засмучують. Вплив ароматів на нюх дитини аналогічно впливу ароматів на організм дорослого. Тільки не всі аромамасла можна застосовувати як заспокійливий засіб для дитячого організму. Заспокійливою дією мають ефірні масла ромашки, меліси, троянди, шавлії, які застосовуються в дитячій практиці. У кожному разі, потрібно дотримуватися обережності у застосуванні масел: не наносити їх в нерозведеному вигляді безпосередньо на шкіру дитини, особливо у віці до трьох років. Найбезпечніший спосіб застосування ефірних масел - аромалампа.

Розслаблюючі вправи

Займаючись з дитиною, можна робити розслаблюючі вправи, найкраще із застосуванням м'яча-фітболу. Покачайте малюка на м'ячі вперед-назад, вправо-вліво, виконайте ті ж "вісімка", попружіньте. М'яч допоможе заспокоїтися, розслабитися, поупражнять вестибулярний апарат, зняти тонус і напругу.

Релаксація і медитація

Складно уявити собі одне -дворічного малюка в медитационной стані. Тому, вся релаксація і медитація зводиться до загального розслаблення і заспокоєння. Тим не менше, певні вправи по релаксації дітей дошкільного віку все-таки є, які важливо і потрібно застосовувати.

Увімкніть музику для медитації: шум моря, лісу, вітру, спів пташок. Погладьте малюка, скажіть йому як ви його любите. Говоріть заспокійливі слова, як, наприклад: "ти відпочиваєш, кожна клітинка твого тіла відпочиває, ти повністю розслаблений, у тебе все добре ..." Голос при цьому повинен бути неголосним і спокійним. Вправи принесуть користь, якщо ви самі будете спокійні, розслаблені, врівноважені і з хорошим настроєм.

Загалом, слідуючи вищепереліченим рекомендаціям, не так вже й складно "боротися" з дуже активним малюком. Важливу роль грає ваш внутрішній стан, яке завжди відчуває і притягує до себе дитина.

Методи релаксації дітей дошкільного віку, перераховані в статті, не є "ліками" та лікуванням порушень нервової системи дитини. Це вже робота невролога. Даная стаття адресована батькам, дітки яких просто надмірно активні, а, розгулявшись, так просто не можуть зупинитися. Нервова система дитини неідеальна, а батьки - вмілі чарівники і педагоги для своїх дітей, якщо цього дуже захочемо.

 

Фрази, які не можна говорити дитині

Іноді ми автоматично щось говоримо своїм дітям, абсолютно не замислюючись над часто вживаними в родині фразами. Ці фрази передаються з покоління в покоління, злітають з вуст легко і непомітно, і часто завдають серйозної шкоди формуванню особистості дитини. Причому фраза на перший погляд може виглядати зовсім нешкідливою, але, тим не менш ... її краще не повторювати.

Залиш мене в спокої!
Варіантів у цієї фрази може бути багато: «відстань від мене», «не заважай», «я зараз зайнятий», «іди, дай мені зайнятися своїми справами» і так далі. В результаті частого проговорювання цих фраз у дитини формується модель дитячо-батьківських відносин, в яких його місце - далеко не перше. Надалі це неминуче позначиться на взаєминах батьків і старших дітей. У найскладніших випадках посил «піди звідси, не заважай» може бути сприйнятий дитиною буквально: дитина-перешкода, нею не дорожать, від неї мріють позбавитися.

Ти такий ...
Ярлик, повішений на дитину в дитинстві, з високою часткою ймовірності вплине на формування її характеру. Навіть у зменшувально-ласкательной формі такий ярлик неминуче завдасть шкоди. «Дурненький», «капризний», «ледачий» - всього цього краще не вживати в спілкуванні з дітьми. І ні в якому разі не можна повторювати такі слова по кілька разів. Особливо психологи радять уникати негативно забарвлених ярликів, хоча і вплив нейтральних і позитивно забарвлених «кличок» ще не до кінця вивчено.

Чому ти не можеш бути як ...?
Подібні порівняння з сестрою, братом, сусідським дитиною або кимось іншим небезпечні не тільки тим, що можуть створити довгострокову образу і ревнощі, але й тим, що вони в змозі спровокувати негативну реакцію, небажання робити те, що ви від дитини хочете.

Поквапся
Зрозуміло, що особливо часто така фраза звучить в той момент, коли батьки поспішають. У такі моменти хочеться, щоб дитина ворушився якнайшвидше, а вона, як на зло, возиться, відволікаючись на все підряд. Можливо, що точно така ж її поведінка в більш спокійні моменти не викликає вашого роздратування, і ви її навіть не помічаєте. Якщо фраза постійно вимовляється роздратованим або звинувачувальним тоном, то змушує дитину відчувати те, що батьки нею незадоволені, що вона заподіює незручність. Якщо така ситуація повторюється щодня або навіть по кілька разів на день, ні до чого хорошого це не призведе. Найменше - падіння самооцінки дитини, а іноді і поведінка спрямована на протест.

Молодець!
Що поганого може бути в цій поширено заохочувальній репліці? Проте психологи стверджують, що при частому вживанні однієї і тієї ж фрази в якості похвали, вона стає знеособленою, знецінюється. Дитина починає сприймати її як якусь механічну відповідь, і на підсвідомому рівні перестає надавати їй якесь значення. Тобто механічно сказане «молодець» дорівнює в її сприйнятті повній відсутності якої-небудь похвали. Так що навіть хвалити дитину краще кожен раз по-різному, не використовуючи одних і тих же виразів.

Дай-но я тобі допоможу, у тебе не виходить
Психологи вважають, що така фраза, повторювана день у день, програмує дитину на невдачу. Вона заздалегідь готова до того, що у неї не вийде, але мама все за неї зробить. До слова сказати, в певному віці у дитини починається період «я сам», під час якого проголошення такої фрази навіть може спровокувати неабиякий конфлікт!

Візьми, тільки заспокойся!
Часта зміна суворої заборони на вимучений дозвіл підказує дитині, що таким способом (ниттям, криками, істериками, капризами) вона може домогтися від батьків чого завгодно.

Швидко припини!
Негайно помовч, зараз же заспокойся, швидше, кому сказали ... Ні з ким, крім дитини, ви б не дозволили собі розмовляти в подібному тоні, адже правда? Дитина на таке звернення теж ображається, відчуваючи себе при цьому ще й абсолютно безправною. І замість того, щоб «перестати» і «заспокоїтися» починає протестувати. Малюки плачуть і вередують, підлітки кидають «відчепись» і замикаються в собі. В результаті такої фрази мама отримує прямо протилежний результат: замість того, щоб «припинити», дитина тільки підсилює небажану поведінку.

Ми це не купимо - дорого (немає грошей)!
Подібна фраза передбачає, що ви купили б, у випадку, якщо гроші б були, але ж це не завжди саме так. Найкраще пояснити дитині, що не варто купувати все підряд і до грошей варто ставитися раціонально, адже вони складають ваш сімейний бюджет.

Не псуй мені нерви, у мене здоров'я не залізне!
Насправді засмучувати не варто і цілком здорову маму або бабусю. Але багато батьків часто вдаються до таких хитрощів, як «високий тиск», «серце коле», щоб дитина припинила вести себе неналежним чином. По-перше, якщо ви хочете, щоб ваша дитина була з вами чесною, то й самі не обманюйте її, а по-друге, рано чи пізно вона перестане реагувати на такі хитрощі і, цілком імовірно, що коли у вас дійсно десь «кольне», дитина просто не зверне на це належної уваги. Одним словом, не жартуйте такими речами.

Ти ж дівчинка (хлопчик), а вони себе так не поводять!
Дівчатка неодмінно повинні бути акуратними, не грати у футбол, не лазити по парканах, а ось хлопчики не повинні скиглити і неодмінно повинні бути сильними. Нав'язування таких стереотипів з ранніх років не приведе ні до чого хорошого. Так, ставши дорослим, хлопчик буде соромитися своєї емоційності або недостатньої фізичної витривалості, а дівчинка стане комплексувати з приводу своєї зовнішності або «чоловічої» роботи. Може трапитися і зворотна реакція, коли наперекір вашим вічним рожевим бантикам і платтячкам, дівчинка-підліток не буде вилазити з джинсів і освоїть зовсім не жіночі манери. Нехай діти будуть дітьми, не позбавляйте їх цієї радості.

Не переживай, це все дурниці!
Для вас може це і дурниці, звичайно, але для дитини це може бути дуже важливо і значимо. Відібрали іграшку, посміялися над одягом або вчинком, не взяли в командну гру, та хіба мало у дітей буває неприємностей. Якщо ви будете завжди від цього відмахуватися і називати дурницями, то в кінцевому підсумку втратите до себе довіру і ваше доросле чадо навряд чи прийде розповідати про свої вже аж ніяк не дитячі проблеми.

Ще раз таке повториться - ти в мене отримаєш!
Вся справа в тому, що після виголошення такої фрази, до виконання покарання, як правило, не доходить. І всі заборони на перегляд телевізора або позбавлення морозива відкладаються на інший раз. А якщо на сто перший раз ви таки виконаєте загрозу, то педагогічного ефекту вона точно не матиме, швидше викличе подив і образу. Дитина повинна знати, чого очікувати вчиняючи так чи інакше.
 Джерело:www.izuminki.com

 

Дрібна моторика пальців рук

ВПЛИВ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ НА ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Формування правильної вимови у дітей - це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати зверненне до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним. В роботі з дітьми (а особливо з тими, що вже мають порушення мовлення) велику увагу необхідно приділяти розвитку функції дрібних м’язів рук. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування.

На основі спеціально проведених дослідів було висунуто думку про те, що рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини.

Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів та ін.

Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Недарма в багатьох школах України існують, так звані, співбесіди, тестування під час яких серед інших завдань дитині пропонуються завдання на визначення рівня розвитку дрібної моторики. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення.

Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги та, зокрема, дрібної моторики, призводить до виникнення негативного ставлення до навчання.

Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу. Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем: по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини, по-друге, покращують розвиток мовлення малюка, по-третє, готують його до оволодіння навичок письма.

З самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Вже в ранньому дитинстві можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. В ранньому та молодшому дошкільному віці необхідно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом (наприклад “Сорока”), не забувати про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання та розстібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т. п. і, звичайно, в старшому дошкільному віці робота з розвитком дрібної моторики та координації рухів руки має стати важливою частиною підготовки до школи.

Пам’ятайте, що малюкам пропонуються вправи у спрощеному варіанті, доступні їх віку. Більш старшим дітям завдання можна ускладнювати.

Робота з розвитку дрібної моторики повинна проводитись регулярно, адже саме тоді буде досягнений вагомий ефект від цих спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців рук повинні приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх-вправах має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей даного віку. Необхідно пояснювати значення тих чи інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати сприятливий емоційний настрій.

Щоб сприяти розвитку пальців рук і тим самим розвивати мовлення вашої дитини, можна запропонувати малюкам наступні завдання:

Розминати пальцями пластилін, глину.

Катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики.

Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто.

Стискати та розтискати кулачки.

Робити м’які кулачки, які можна легко розжати і в які дорослий може просунути свої пальці; та міцні, які не розтиснеш.

Двома пальцями руки (вказівним та середнім) “ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони біжать. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.

Показувати окремо тільки по одному пальчику.

Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу.

Дослідженнями вчених встановлено, що рівень розвитку мовлення дітей знаходиться в прямій залежності від ступеня сформованості, тонких рухів пальців рук. Зазвичай, якщо рухи пальців розвинені у відповідності з віком, то і мовленнєвий розвиток дитини в межах вікової норми.

Тому тренування рухів пальців рук є важливим фактором, який стимулює мовленнєвий розвиток дитини, сприяє покращенню артикуляційної моторики, підготовці кисті руки до письма і, що не менш важливо, могутнім засобом, який підвищує працездатність кори головного мозку.

Ми використовуємо такі види роботи, що сприяють розвитку дрібних м’язів пальців і кистей рук:

1) ігри з пальчиками, які супроводжуються віршиками і потішками;

2) спеціальні вправи без мовленнєвого супроводу, об’єднані в комплекс гімнастики для розвитку дрібної моторики рук, так звана пальчикова гімнастика;

3) ігри та дії з іграшками і предметами: розкладання зерен, жолудів, паличок і т. д.; нанизування намистин, кілець, гудзиків на нитку; пришивання ґудзиків; ігри з мозаїкою, будівельним матеріалом і т. д.

4) образотворчу діяльність: ліплення з пластиліну та глини, розмальовування малюнків, обведення контурів, штриховку, малювання олівцями і фарбами, різноманітну роботу з ножицями, вироби з природного матеріалу.

Робота з розвитку кистей рук проводиться систематично по 3-5 хвилин щоденно в дитсадку (школі) і вдома.

На початку навчального року діти часто відчувають труднощі у виконанні багатьох вправ для рук. Ці вправи опрацьовуються поступово, спочатку виконуються пасивно, з допомогою логопеда (індивідуально), а в міру засвоєння діти переходять до самостійного виконання.

Вправи для пальчикової гімнастики (виконуються сидячи чи стоячи)

1. Стискання пальців в кулак і розтиснення (по 20 разів):

а) долонями вгору;

б) долонями вниз;

в) обох рук одночасно;

г) правої і лівої по черзі.

Виконується з силою, в стиснутому положенні, фіксується 2-3 секунди.

2. Обертання кистями рук (по 10 разів):

а) в правий, потім лівий бік;

б) всередину (обома кистями);

в) назовні.

Можна виконувати вправи з положення «руки в сторони».

3. Вигинання кистей рук (по 10-15 разів):

а) одночасно;

б) правою, лівою по черзі.

4. Прогинання кистей рук (по 10-15 разів):

а) одночасно;

б) правою, лівою по черзі.

5. Чергування прогинання і вигинання.

6. Зіткнення подушечок пальців — «Пальчики вітаються» (по 10-15 разів):

а) пальці правої руки — з великим пальцем правої руки;

б) пальці лівої руки — з великим пальцем лівої руки;

в) те ж саме одночасно двома руками.

г) пальці правої руки — з відповідними пальцями лівої.

Сила натискання подушечок пальців і темп виконання збільшуються.

7. «Щиглики» (по 10 разів).

8. «Кігтики» — сильне напівзгинання і розгинання пальців (по 10-20 разів).

9. Згинання і розгинання пальців в кулак по черзі (по 10 разів):

а) правої руки;

б) лівої руки-спочатку починаючи з великого, потім починаючи з мізинця

в) обох рук одночасно.

10. «Ножиці» — розведення пальців в сторони (по 10 разів):

а) правої, потім лівої руки;

б) обох рук одночасно;

в) з’єднавши долоні разом.

11. Вправа «Замок» — долоні разом, пальці переплетені (по 10-20 разів):

а) стискання долонь з силою;

б) обертання (поворот вправо-вліво);

в) нахили вправо-вліво — згинання і розгинання в променезап’ясткових суглобах;

г) розгортання долонь назовні і вивертання в зворотну сторону, не розчіплюючи переплетених пальців.

д) «Сонячні промені» — руки в «замку» підняті догори, долоні міцно стиснуті, пальці з силою розгинаються і стискаються знову.

12. Вправи зі зімкнутими долонями (по 5-10 разів):

а) зімкнуті долоні перед грудьми нахиляються вправо-вліво;

б) рух зімкнутими долонями перед грудьми вперед-назад;

в) зімкнуті долоні витягнуті вперед —розведення кистей в сторони, не розмикаючи зап’ястків;

г) зімкнуті долоні підняті догори — розведення кистей, не розмикаючи зап’ястків — «Квітка».

13. «Ліхтарики» — обертання вільними кистями рук (по 10 разів).

14. Струшування розслабленими кистями:

а) руки догори;

б) руки в сторони;

в) руки зігнуті в ліктях, кисті спущені вниз.

Вправи для пальчикової гімнастики

(виконуються сидячи за столом)

1. Вільне поплескування кистями по столу почергово і одночасно.

2. Вільне постукування по столу пальцями обох рук, правої і лівої руки почергово.

3. Почергове піднімання пальців (кисті рук лежать на столі):

а) правої руки;

б) лівої руки;

в) обох рук разом.

4. Імітація гри на піаніно.

5. Розведення пальців і зведення разом (долоні на столі).

6. «Бігають чоловічки» — вказівний і середній пальці правої, потім лівої, а після цього двох рук разом бігають по столу вперед і назад.

7. «Футбол» — забивання кульок, олівців одним, двома і т. д. пальцями.

Самомасаж кистей і пальців рук

1. Надавлювання міцно стиснутими чотирма пальцями однієї руки на основу великого пальця, середину долоні, основу пальців другої руки.

2. Розтирання долонь шестигранним олівцем з поступовим збільшенням зусиль.

3. Розтирання долонь рухами вгору-вниз.

4. Розтирання бокових поверхонь зчеплених пальців.

5. Розминання, потім розтирання кожного пальця вздовж, потім впоперек.

6. Волоський горіх покласти між долонями, робити кругові рухи, поступово збільшуючи натиск і темп. Можна виконувати вправу з двома горіхами, перекочуючи один через інший, однією рукою, потім другою.

7. Розминання кисті правої руки пальцями лівої і навпаки, потім почергове розтирання.

Махати в повітрі тільки пальцями, не рухаючи долонею.

Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.

Нанизувати великі ґудзики на нитку.

Зав’язувати вузлики на мотузці.

Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки.

Закручувати шурупи, гайки.

Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.

Складання матрьошок.

Малювання у повітрі.

Ігри з піском, водою.

Малювати, розфарбовувати, штрихувати.

Різати ножицями.

 

Комплекс вправ для розвитку моторики руки

Вправа №1

Дорослий пропонує дитині “пробігти по стежці”, з’єднавши лінією зображення їжачка і хатинки. Дитині потрібно пояснити, що лінію необхідно проводити, не відриваючи ручку (олівець) від паперу.

 

Інструкція: Ти – їжачок. Тобі потрібно добігти до хатинки. Ти будеш бігти ось так (на малюнку-зразкові дорослий показує як треба бігти). Олівець повинен рухатись весь час на папері, не відриваючись від нього. Бігти треба рівно по стежці, щоб не звалитися у провалля.

Вправа № 2

Дорослий пропонує дитині “побудувати” мур навкруги фортеці. Мур необхідно “будувати” не відриваючи олівець від паперу.

 

Інструкція: Ти будівельник. Тобі необхідно побудувати навкруги фортеці захисний мур. Спробуй не відривати олівець від муру до тих пір, поки не дійдеш до повороту.

Вправа № 3

Дорослий пропонує дитині намалювати за зразком спочатку “бурхливе” море, а потім спокійне.

 

Примітка: Фрагментів “хвиль” може бути від 1 до 5 (важливо, щоб дитина не втомилася і в неї не зникло бажання працювати).

Вправа № 4

Перед дитиною дорослий кладе листочок паперу, на якому намальовано дерево. Дитині необхідно намалювати на дереві листочки. Можна уточнити, яка зараз пора року, якого кольору листочки в цю пору року, якої форми будуть листочки.

(вправа 4) (вправа 5)

Вправа № 5

Інструкція: “Діти, ялинка захворіла, в неї обсипалися майже всі голочки. Потрібно допомогти ялинці знову стати лісовою красунею. Візьми зелений олівець і намалюй на гілочках голочки. Намагайся малювати голочки за зразком.”

Вправа № 6

Дорослий кладе перед дитиною листок паперу, на якому намальований потяг.

 

Інструкція: “Для того, щоб потяг міг вирушити у дорогу, потрібно, щоб із труби пішов дим.” Допоможи потягові, намалюй олівцем дим. Продовжи і залізничну колію, щоб потяг не зійшов із рельсів”.

Вправа № 7

Інструкція: “Хитра лисичка зруйнувала будиночок зайчика. Допоможи зайчику відремонтувати будиночок. Затопи йому пічку, щоб із димаря пішов димок.”

 

Вправа № 8

Інструкція: “Діти, допоможіть сонечку розбудити всіх, хто є на малюнку. Простягніть його промінці до кожної тваринки”.

 

Вправа № 9

Інструкція: “Діти, допоможіть мишенятам насушити бубликів.”

 

Примітка: “бублики” можуть бути овали, круги, спіральки різних кольорів”

Вправа № 10

Інструкція: “Діти, намалюйте чарівні овочі та фрукти”

Вправа №11

Інструкція: “Діти, розгляньте малюнок. Зверніть увагу, що спочатку було сонечко, потім з’явилися хмаринки і пішов дощ. Намалюйте краплинки, які випали із кожної хмаринки, а потім почалася злива.

 

Покажіть куди падали б краплини, якби був вітер (зліва, справа).”

Кожний дорослий може вигадати безліч аналогічних завдань, які будуть викликати у дітей інтерес і бажання писати і малювати. Головне пам’ятати, щоб дитині було цікаво, щоб вона не перевтомлювалася (діти 5-6 років мають працювати із завданням не більше 15-20 хвилин).


 

 

Як навчити дитину цивілізовано виражати гнів

Гнів є однією із базових емоцій. Він виникає у відповідь на ситуацію, яка людині не подобається, і яка висуває перешкоди на шляху досягнення мети.

Що мають зробити батьки, щоб навчити дитину переживати гнів:

  1. ОЗВУЧИТИ СТАН ДИТИНИ: так дитина навчиться розпізнавати свої почуття і не буде вважати себе поганою, що з нею відбувається щось таке, що не подобається батькам. Вона починає розуміти, які емоції переживає в тій чи іншій ситуації, і тоді в неї виникає можливість вибору —

    можна проявити переживання різними способами.

Якщо дитина на щось помітно розсердилася, то батькам важливо сказати, що вони бачать її стан: “Я бачу, ти на щось гніваєшся сильно засмутилася. Напевно, сталося щось погане. Я хочу тобі допомогти”, “Якби зі мною так поступили, я би також сильно гнівалася”.

2. ПРИЄДНАТИСЯ ДО ПОЧУТТІВ ДИТИНИ: тільки так можна допомогти дитині від них звільнитися. На цьому етапі важливо НЕ ДАВАТИ ПОРАДИ, а просто сказати: “Відчуваю, ти такий злий, що готовий побити кравдника” чи “Тобі настільки сумно, що хочеться, щоб тебе залишили в спокої/щоб усі зникли”. Таким чином, батьки показують дитині, що вони насправді її розуміють.

3. ДОПОМАГАЄМО ДИТИНІ ВИРАЗИТИ ГНІВ АДЕКВАТНО: якщо гнів постійно стримувати, то напруга починає накопичуватися в певних зонах тіла, через це виникають м’язеві спазми. Пізніше може з’явитися погане самопочуття, біль, дитина стає неуважною, плаксивою та роздратованою. А так як битися є соціально неприйнятним способом, треба “випустити пар” іншим способом: крик, тупотіння ногами, биття подушки, рвати газету, кидання м’яча об стінку. Добре, якщо це відбуватиметься разом з батьками.

4. ОБГОВОРИТИ СИТУАЦІЮ: після того, як дитина заспокоїлася, треба обговорити в спокійному тоні, що насправді її так роздратувало. Адже, переважно, за сильними емоціями діти приховують переживання пов’язані з власною невпевненістю, бажанням бути лідером, завоювати повагу ровесників і т.д. Якщо виявити справжні мотиви і потеби, можна знайти спосіб їхнього задоволення.

     

    Як заспокоїти дитину, яка плаче

    Діти віком від 2 до 5-6 років використовують плач в якості способу спілкування і сигналів батькам про біль, хвороби або невдоволенні.
    Плач - це не тільки сигнал лиха, це спосіб маніпуляції батьками та висловлення власної думки, демонстрація характеру і вираз емоцій.
    Однак іноді трапляються напади плачу які вводять батьків у ступор: заспокоїти дитину часом дуже важко. Що ж робити батькам, як справлятися з ситуацією?
    Розберемо декілька ситуацій та способів заспокоєння дитини, ще раз нагадавши, що мова піде не про немовлят, а про дітей у віці 2-6 років.

    Якщо дитина хвора

    Природно, плач може бути сигналом хвороби - болять зубки, вушка, голова або животик, але дитина тоді досить впевнено вказує вам на джерело болю.
    У цьому випадку необхідний виклик лікаря, вимірювання температури, хоча б легкий огляд малюка і виявлення джерела болю. Необхідно всіма можливими силами допомогти малюкові - дати жарознижуючі, зателефонувати лікарю і запитати, чим полегшити стан, приголубити і обійняти малюка, заспокоїти його.
    Зазвичай ознаки хвороби проявляються цілим комплексом симптомів - змінюється поведінка, з'являється жар або нудота, пронос, блювання. Але якщо ніяких зовнішніх ознак немає, не варто ігнорувати скарги малюка і думати, що він симулює. Зазвичай дітлахи знають, наскільки неприємні хвороби, і рідко обманюють. Завжди уважно ставитеся до скарг дитини на здоров'я.
    Якщо дитина впала і вдарилася, отримала травму
    Дитина може заплакати від болю, образи чи переляку, і треба вміти правильно надати їй допомогу і заспокоїти. Є особливі психологічні прийоми, які навчають дитину справлятися з емоціями і швидко заспокоюватися при плачі. Ці прийоми дещо відрізняються від звичних нам методів заспокоєння, але вони допомагають набагато ефективніше, ніж звичайні прийоми.

    Чого не потрібно робити

    Перш за все, не варто розмовляти з дитиною, поки вона плаче, а вже тим більше – сварити її або вичитувати. Не потрібно говорити їй «іди, я тебе пожалію», охати і ахати або голосити «бідний, маленький, лапонька, зайчик» і т.д.
    Мовчки розкрийте руки і прийміть малюка в свої обійми, міцно притиснувши його до себе і укутавши собою, як теплим пледом. По-перше, це дасть дитині відчуття захищеності і вашої надійності. По-друге, дозволить вам впоратися зі своїм хвилюванням і емоціями, тремтінням у руках від переляку.
    Ви не повинні передавати дитині свого хвилювання на рівні тіла і підсвідомості, ви повинні передати їй спокій і силу. Ці обійми дають можливість мозку дитини осмислити проблему і не перевантажувати її інформацією.
    Не варто дути на ранки, тут же намагатися надати дитині допомогу - якщо це, звичайно, не серйозна кровотеча або перелом. При банальній шишці або садна важливіше допомогти дитині психологічно.
    Помилково сунути дитині іграшки чи цукерки, заколисувати, як грудничка: не давайте дитині приводу для маніпуляції ситуацією і входу в істерику! Всі ваші дії знову ж будуть перевантажувати психіку малюка, в той час як йому необхідно заспокоїтися.
    Наступного разу, коли дитина впаде, а ви не побіжите до неї з переляком, не почнете сюсюкатися і не сварити, вона, можливо, і не заплаче зовсім, а буде сама справлятися зі своїм падінням. Встане, і прийде до вас спокійним.

    Що потрібно зробити

    Перш за все, обійміть дитину, міцно-міцно притиснувши її до себе і відгородивши від місця падіння або події. Нехай вона відчує вас всім тілом.
    Почніть рівно і глибоко дихати, рахуйте до десяти в повільному темпі. Ви помітите, як уривчасто дихання дитини і як воно плавно вирівнюється і відновлюється. У дітей це відбувається несвідомо і рефлекторно - вирівняти дихання під подих дорослого.
    Можна супроводжувати дихання легкими погойдуваннями, погладжування, поплескування - словом, тактильною стимуляцією шкіри. Але це повинно бути легким і ненав'язливим, щоб не відволікати дитину від усвідомлення ситуації. Не варто намагатися відразу перервати плач - треба дати вихід емоціям зі сльозами. Можна легенько наспівувати пісеньки без слів, це теж допомагає заспокоєнню і відновленню дихання.
    І тільки після того, як малюк почне рівно дихати і перестане схлипувати, можна розібрати ситуацію без емоцій: подивитися, де і що сталося, розповісти історію його падіння без емоцій і засудження, оцінок - тільки інформацію. Приміром, «ти йшов, на підлозі лежала іграшка, ти спіткнувся об іграшку і впав».
    У кульмінації розповіді малюк, можливо, знову спробує засмутитися, але це його право - йому необхідно пережити і осмислити ситуацію, тільки тоді він навчиться справлятися з плачем і заспокоюватися швидше.
    Чого робити не варто, так це в розповіді ситуації давати оцінки і засуджувати - «це тому, що ти іграшки порозкидав», «це тому, що ти балувався» і т.д.

    Якщо у дитини істерики

    Дитячі істерики - це напади криків з плачем і обуренням, що виникають у разі сильних емоційних сплесків. Це спосіб маніпуляції рідними людьми, викликані гнівом, роздратованістю, агресією або відчаєм. Саме цей плач батькам найважче заспокоїти, так як травми і падіння досить швидко забуваються, а на причини істерики дитина чітко сфокусовані.
    У цих випадках однозначних порад немає, в кожному випадку необхідно знаходити свій вихід із ситуації. Але є кілька способів, які користуються успіхом у вихователів і багатодітних батьків.
    При істериках в людних місцях, магазинах, на майданчиках або вдома допомагають такі прийоми:
    відволічіть увагу дитини на небо, показавши там «літачок», хмарки або щось незвичайне, бажано постаратися залучити до цього інших дорослих (вони зазвичай підіграють), і це легко може відвернути дитину від предмета істерики. Увага дорослих, та ще й колективна, дуже сильно збуджує цікавість і припиняє істерику.

    • почати шукати телефон зробивши вигляд, що він дзвонить. Почати розповідати малюкові, що потрібно відповісти т.д. Якщо це трюк з телефоном, зробити вигляд змовника і поквапити дитину додому або куди вам треба, розповівши, що «мені повідомили по телефону, там тебе чекає ...». Далі - орієнтуйтеся по обставинам.

    • зробити вигляд, що ви плачете ще більш гірко, ніж малюк, і вам дуже боляче. Зазвичай малята кидаються заспокоювати плачуть батьків, забуваючи про свої проблеми.

    • можна, навпаки, почати кривлятися, лоскотати малюка і будувати пики, робити дурниці, загалом, перевести істерику в сміх. Найчастіше це допомагає татам, у них витримка і почуття гумору краще маминих.

    А ще завжди допомагає спосіб поговорити з дитиною як з дорослим, пояснивши все, як є, всю ситуацію. Потрібно обійняти і приголубити дитину - найчастіше істерики бувають від дефіциту ласки і уваги, діти використовують їх як спосіб привернути до себе інтерес мами і тата, показати, що їм чогось не вистачає в спілкуванні з батьками.

    Джерело: www.izuminki.com